Поїхати в Чорнобиль і Прип’ять я вже давно хотів, але, мабуть, не дуже сильно. Тож коли Богдан запропонував поїхати разом з татом, я не міг відмовитися.
Поїздка відбулася в суботу прохолодного літнього ранку. Відправлялися від вокзалу, через півтори години були на КПП в Дитятках. Дочекалися екскурсовода і рушили. Настрій у групи був чудовий, зовсім невідповідний відвідуваним місцям.
Першим ми побачили Чорнобиль. Зовні виглядає як звичайне місто — вікна в будинках засклені, вулиці прибрані, от тільки людей мало — наразі там проживає біля 4000 мешканців, більшість за системою 15-15 (2 тижні тут, 2 тижні деінде). Єдине, що відрізняється — труби прокладені не під, а над землею, яка місцями радіоактивна.
По дорозі до Прип’яті ми пройшли ще один КПП, а також відвідали сільський дитсадок.
Прип’ять віддає розрухою людей і буянням природи. На центральному майдані ростуть яблука, мені чомусь це нагадало, як на римському форумі вирощували зерно у період застою. Дерева метрів 10 висотою виростають там, де колись постійно ходили люди. П’ятиповерхівок за деревами фактично не видно.
Втім, люди встигли вже скрізь побувати, все, що представляло хоч якусь цінність, зникло, у всіх приміщеннях цілковитий безлад. Багато де валяються порожні пластикові пляшки з-під пива та води, сигаретні окурки і т.п., майже всі вікна в будинків у центрі вибиті, але в тих, що на окраїні, майже всі цілі.
Утім, повно атрибутів СРСР, які ніякої цінності не представляють — плакати, книжки, пляшки — усе віддає тим періодом. Час тут зупинився у 1986 році. Саме це я й хотів побачити.
Ще одна штука, варта уваги — велетенські соми та інші величезні риби у ставі-охолоджувачі за кілька метрів від реактора. Плавають, чекаючи на хліб, який їм кидають екскурсанти. На березі на цей же хліб полюють голуби, а якщо хліб кинути між водою та берегом, відбувається війна стихій води та повітря — риба починає битися з голубами, завдаючи останнім ударів хвостом.
По дорозі назад зупинилися в ще одному селі, походили по хатах, зайшли в клуб. За 26 років там майже згнила підлога, а навколо хат повиростали величезні дерева. Вибиті двері згнили, залишилися тільки іржаві металеві частини. Природа забирає своє — там, де 300 років тому ріс ліс, знову росте ліс.
Поїздка відбулася в суботу прохолодного літнього ранку. Відправлялися від вокзалу, через півтори години були на КПП в Дитятках. Дочекалися екскурсовода і рушили. Настрій у групи був чудовий, зовсім невідповідний відвідуваним місцям.
Першим ми побачили Чорнобиль. Зовні виглядає як звичайне місто — вікна в будинках засклені, вулиці прибрані, от тільки людей мало — наразі там проживає біля 4000 мешканців, більшість за системою 15-15 (2 тижні тут, 2 тижні деінде). Єдине, що відрізняється — труби прокладені не під, а над землею, яка місцями радіоактивна.
По дорозі до Прип’яті ми пройшли ще один КПП, а також відвідали сільський дитсадок.
Прип’ять віддає розрухою людей і буянням природи. На центральному майдані ростуть яблука, мені чомусь це нагадало, як на римському форумі вирощували зерно у період застою. Дерева метрів 10 висотою виростають там, де колись постійно ходили люди. П’ятиповерхівок за деревами фактично не видно.
Втім, люди встигли вже скрізь побувати, все, що представляло хоч якусь цінність, зникло, у всіх приміщеннях цілковитий безлад. Багато де валяються порожні пластикові пляшки з-під пива та води, сигаретні окурки і т.п., майже всі вікна в будинків у центрі вибиті, але в тих, що на окраїні, майже всі цілі.
Утім, повно атрибутів СРСР, які ніякої цінності не представляють — плакати, книжки, пляшки — усе віддає тим періодом. Час тут зупинився у 1986 році. Саме це я й хотів побачити.
Ще одна штука, варта уваги — велетенські соми та інші величезні риби у ставі-охолоджувачі за кілька метрів від реактора. Плавають, чекаючи на хліб, який їм кидають екскурсанти. На березі на цей же хліб полюють голуби, а якщо хліб кинути між водою та берегом, відбувається війна стихій води та повітря — риба починає битися з голубами, завдаючи останнім ударів хвостом.
По дорозі назад зупинилися в ще одному селі, походили по хатах, зайшли в клуб. За 26 років там майже згнила підлога, а навколо хат повиростали величезні дерева. Вибиті двері згнили, залишилися тільки іржаві металеві частини. Природа забирає своє — там, де 300 років тому ріс ліс, знову росте ліс.
Немає коментарів:
Дописати коментар