42

На вокзалі у Києві, перед поїздкою в Полтаву, я заїкнувся про число 42 і "Автостопом по Галактиці", у тому числі і про те, що не читав цю книжку. "Ти її не читав?!" — здивувалася Юля, і мені стало трохи соромно.

– Я часто думал об этой истории в райском саду, – сказал Форд.
– О какой истории?
– Ну как же. Райский сад. Древо. Яблоко. Помнишь?
– Конечно.
– Ваш бог поместил посреди сада яблоню и сказал: «Делайте, ребята, что хотите, но яблок не ешьте». Стало им жутко интересно, съели они яблоко, а бог выскочил из-за куста: «Ага! Попались!» Но если б они и не съели яблоко, им все равно бы несдобровать.
– Почему это?
– Имея дело с типом, который любит оставлять на тротуаре кирпич, прикрытый шляпой, нужно отдавать себе отчет – такие не остановятся на полпути. Они своего добьются.

"КУЛЬТОВЫЙ СЕРИАЛ, равно любимый и критиками, и читателями. Сериал, послуживший основой ВЕЛИКОЛЕПНОГО ФИЛЬМА, сценарий которого в свое время создал САМ Дуглас Адаме. [...] Вы еще не читали КНИГУ? Прочтите. Не пожалеете!" — анотація до книжки. Як на мене, повністю відповідає дійсності.

Повернувшись із Полтави, знайшов усі 6 частин в Інтернеті. Перша частина займає всього біля 60 сторінок А4, і читається "на одному диханні".

Вкотре вже переконався, що всі думки вже були подумані, всі слова вже були сказані, а нам залишається тільки знаходити їх і дивуватися тому, як точно вони співпадають з нашими.

"Всем хорошо известно, что предметы и явления на самом деле не всегда такие, какими они на первый взгляд кажутся. К примеру, люди планеты Земля полагали себя много умнее дельфинов, аргументируя этот тезис своими достижениями: колесо, Нью-Йорк, войны и так далее, – в то время как дельфины только беззаботно плескались в воде. Дельфины, в свою очередь, были уверены в своем превосходстве над людьми – по тем же соображениям."

У книзі я знайшов свій улюблений абсурд (як у коміксах Wulff&Morgenthaler, наприклад) на межі зі здоровим глуздом, "с последующим его разоблачением". Щось подібне було і в моєму улюбленому романі "Мастер и Маргарита" — я зустрічав висказування про Адамса як про "американського Булгакова". Знову ж таки, та сама сатира — хоча б у відповіді суперкомп'ютера на "The Ultimate Question of Life, the Universe, and Everything" після 7.5 мільйонів років пошуків відповіді. Адже питання «Кто я такой? В чем смысл моего существования? Изменится ли что-нибудь в космическом масштабе, если я не пойду на работу?» задає собі чи не кожен. Відповідь, дана комп'ютером, дуже проста — 42.

– Сорок два?! – завопил Лункуал.
– И это все, что ты можешь нам сказать после семи с половиной миллионов лет работы?
– Я убежден в правильности ответа, – холодно отрезал компьютер.
– По правде говоря, – прибавил он, смягчившись, – дело, я думаю, в том, что вы никогда, собственно, не задумывались, в чем состоит этот вопрос.
– Как?! Великий Вопрос Жизни, Вселенной и Всего Остального!
– Да, но как все-таки он формулируется? – настаивал Интеллектомат.
Лункуал и Пфоук ошарашенно уставились друг на друга.

Щоб заінтригувати, ось статті про 42 (власне, саме через це число я й читав цей твір) на Вікіпедії і Лурці. Також, прочитавши книжку, можна зрозуміти суть прикола у статті про Землю на Лурці. Також можна дізнатися, хто замовив виготовелення планети Земля і хто проектував берегову лінію Норвегії, почитати про робота з постійною депресією, і просто посміятися. Ці 60 сторінок варті того, щоб їх прочитали.