16 серпня 2011 р.

Тиждень у каньйоні

Тиждень без інтернету, комп'ютера, музики, замість них — нові знайомства та майже незаймана природа. 7 днів із харчуванням, від якого важко відмовитися, здоровою їжею, і природою даним розпорядком дня. Півтори сотні годин на свіжому повітрі — під дощем, сонцем або хмарами. І все це над водою — у Дністровському каньйоні, який захоплює так, що вже не хочеш повертатися нікуди — ні в Тернопіль, ні в Хмельницький, ні в Київ.

Минулого року Катині дядько з тіткою сплавлялися по Дністру, як пізніше виявилося, із тим же "Турклубом" та — тісний світ! — із тим же інструктором Іллею та завгоспом Марусею, що й ми. Після цього в них залишилася купа приємних вражень, тож Катя ще з зими, здається, почала агітувати мене сплавлятися разом. Мабуть, наша заявка на участь була першою — десь за місяць до початку сплаву, і це було завбачливо: за кілька днів до початку, наприклад, метеорологи прогнозували 7 днів дощів, що аж ніяк не надихало на сплав, але відступати вже було пізно =) На щастя, їх прогнози не здійснилися — Катина халявність виявилася сильнішою.

Схоже, перший день був найважчим — усі скуті, тримаються компаніями по 2-3 чоловік — хто з ким приїхав, якщо до кого стороннього і говорять, то до інструктора. Їдять мало, відгукуються мляво. Потім Ілля пояснить, що на сплаві всі рівні, але першого дня всі загальні речі на катамарани команда ставить сама. Перша ніч теж була найгіршою — поруч стояла ще одна компанія, гучніша і п'яніша, заважала заснути. О 1 ночі ми прокинулися через те, що вітер шурхотів тентами на катамаранах. У наступні ночі це навряд чи нас би розбудило. А ранок зустрів нас холодним дощем, який почався одразу після того, як ми з Катею почали складати палатку. На щастя, це був перший і останній дощ за тиждень. Він закінчився тоді, коли ми сіли на катамарани. Потім кілька днів були похмуро-сонячними aka "хмарно з проясненнями" — якраз коли треба було гребти найбільше, а останні були і зовсім сонячними.

За все життя це був найкращий відпочинок, у тому значенні, що я справді від усього відпочивав. Найбільше, про що мені потрібно було турбуватися — це про те, коли помити тарілку, одразу після їжі чи через 20 хвилин, коли вже слід було здавати посуд. Те, коли вставати та лягати спати, вирішувало сонце — десь о 20:30 воно заходило (прощавай, літо!), а вже через годину світив тільки місяць, який упродовж усієї подорожі ріс. Місяць над каньйоном — космічно красива картина.


За весь час нам трапилося 4 великі водоспади — Джуринський, найбільший, до нього нас привезли в останній день машиною, Дівочі сльози — дещо менший, і два безіменних, біля одного з яких ми стояли табором і в якому можна було помитися. Хоч вода в потічках, які стікають із гір, холодніша, ніж у Дністрі, але вона значно чистіша. Якщо вверх по течії ще й немає села, цю воду можна вважати питною. Вода у Дністрі теж відносно чиста, ніхто не гидував мити нею посуд, просто глина, по якій тече Дністер, так і залишається у воді. Втім, звалища на берегах біля сіл — не таке й рідкісне явище.

Сплав сам по собі зовсім не втомлює... Точніше, втомлює настільки, наскільки ти сам цього хочеш: на катамарані сидить 8-10 людей, і відсутність одного гребця навряд чи суттєво знизить його швидкість. Але суть навіть не зовсім у цьому, сама річка настільки сильна, що якби всі раптом почали гребти не за, а проти течії, то надовго нас би не вистачило, а рухалися б ми дуууже повільно, якщо б взагалі рухалися. Справді напружувалися всі тільки тоді, коли ганяли наввипередки з іншим нашим катамараном (сплавлялися 18 чоловік — 2 катамарани). А так, із спокійною совістю можна відкинутися на сумки, що стоять посередині, звісити ноги у воду, хоч це й заважає греблі, та просто засмагати, зрідка затикаючи совість кількома ударами весла. Приблизно на 3 день у мене згоріли коліна, на 4 — ніс, на 5 — вуха (хто б міг подумати!), на 6 — плечі, а ноги внаслідок дивної форми шльопок взагалі набули усього спектру червоно-коричневих кольорів — від блідо-білого до насичено-коричневого, кожен колір займав свою невелику латку. Допомагав тільки катин крем від засмаги.


Упродовж нашого сплаву ми відвідали кілька руїн — замків та палаців. Каньйон складається, по суті, з каменю, з якого, мабуть, і мурувалися всі ці споруди. Місцина — горбиста, але це ще не гори, якраз тут і зручно будувати усілякі укріплення, яких на Тернопільщині чи не найбільше в Україні. Прикро, що багато з них — типові руїни. Впевнений, колись усі руїни будуть відновлені, але чи залишиться до того часу, що реконструйовувати?

За їжу зовсім не потрібно було хвилюватися: нас годували гарячим тричі на день, причому годували дуже смачно. Так, як я харчувався цього тижня, я не харчувався вже давно, цього року — точно ні! Кілька рецептів навіть взяв на замітку. Зранку готувався сніданок та обід, який їли на стоянці або прямо на катамаранах — прецікаве заняття, особливо першого разу, коли 2 катамарани зчепилися бортами, ті, що сиділи всередині — їли, а ті, що зовні — гребли, потім — навпаки. Цікаво було мити при цьому посуд — засунув миску у воду, течія її обмиває, якщо ті, що зовні, гребуть, звісно.

Ще в перший день сидячи на носі катамарана грали в дурня, потім ще не раз грали в цю класичну гру в таборі. Але особливо вбивати час не було потрібно — він і сам помирав занадто швидко. Після 4 дня до півночі при світлі місяця, вогню та ліхтарика грали в "Показуху" — спочатку невпевнено, а потім все сміливіше, помічаючи, в кого які асоціації, зрештою розгадували всі слова менш як за хвилину.

Незчулися, як пролетіли 5 днів і ті туристи, у яких були п'ятиденні путівки, покинули групу, залишивши нас усімох — мене з Катею, Іру з шестирічним сином Олегом, та інструкторів Іллю з Марусею та Дімою. Далеко пливти вже не треба було, тож на 6 день ми залишилися днювати на березі. Цілий день провалялися і проговорили, зробили авантюру — відправилися на катамарані з якорем на середину річки купатися. У воду вліз тільки Ілля, якого вода підхопила і одразу понесла вниз за течією. На ненавантаженому катамарані ми ледве повернулися до того місця, з якого відчалили. Зрештою, пройшли вище за течією і просто пропливли до табору.

Сумно було прощатися з усіма п'ятого дня і ще сумніше — сьомого. Хтозна, можливо ще побачимося у "Турклубі". Абсолютно впевнений, що цей тур коштував заплачених за нього грошей. Усе, крім спальників та карематів, які в більшості були свої, було включено, гроші ми тратили тільки на морозиво, насіння та інші дурниці в магазинах у селах над Дністром, хоча після кожного прийому їжі можна було вдосталь наїстися смачним печивом. Думаю, у майбутньому ще не раз подорожуватиму з "Турклубом", адже рідко коли до організаторів немає жодних претензій.

Приємний для мене момент — усі турклубівці розмовляли українською, чесно кажучи, не чекав, що так буде. Згадалося, як кричали "Слава Україні!" тим, хто був на березі чи на інших катамаранах, кажуть, найпростіший спосіб виявити місцевих. На 5 день хтось крикнув "Слава Україні!" нам, у відповідь хором: "Героям слава!" Тернопіль =)

Підсумовуючи: море позитивних емоцій, купа вражень і цікавих знайомств — прекрасний відпочинок. Дякую всім тим, з ким сплавлялися. Дякую, Катю, за те, що переконала їхати. Це був фантастичний тиждень!

Немає коментарів:

Дописати коментар