10 липня 2011 р.

Поїздка в Луцьк

Видали зарплату — вперше за 2 місяці і вдвічі меншу, втім, все-таки гроші, достатні для задоволення нагальних потреб. У той же день поїхав на вокзал і купив квитки до Луцька.

Перед цим, правда, зателефонував Каті, попросив прогулятися зі мною Луцьком. Спочатку я хотів приїхати у понеділок, але Катя сказала, що підземелля "працює" тільки по суботах і неділях, тому взяв квитки на неділю.

Луцьк — одне з тих чудових міст, поїзд у які з Києва виїжджає ввечері, а прибуває зранку, і у зворотню сторону — так само. Приїхав туди я о 6 ранку і мав кілька годин на те, щоб оглянути місто перш ніж Катя прокинеться.

За день до поїздки купив книжку Ліни Костенко "Записки українського самашедшого", і, поки їхав, десь чверть її прочитав. Про цю книжку я ще обов'язково напишу — вона стала моєю улюбленою фактично з перших же сторінок, вона демотивує гірше Лозовського і кожна друга фраза звідти — шедевр. Будучи під її впливом, дивився на вранішній Луцьк іншими очима. Селище міського типу, максимум п'ятиповерхові будинки, обмальовані графіті, фонтани не працюють, пляшки з-під пива і горілки, неприбране сміття, хати в центрі міста — ось що я бачив, коли йшов до Катиного будинку. 2 людей із 3, яких я чув, розмовляли російською. "Краще місця для читання "Записок" не придумаєш" — подумав я, знайшов більш-менш путню лавку й сів читати книжку.

Втім, не було й 9 ранку, як я зустрівся з Катею. І образ Луцька обернувся на протилежний. Ранкове місто оманливе.

У центрі Луцька — історичному центрі — більше 5 поверхів мають буквально 1-2 будівлі, околиці ж — всуціль висотки. І це правильно. На фоні низьких будиночків Луцький замок, костьол, церкви, яких тут багатезно, не втрачають своєї величі.

Пам'ятники. Їх тут ціла купа, особливо після з'їзду скульпторів — великі або малі, вони тут на кожному кроці.

Релігійні будівлі. Майже всіх релігій, тільки що мечеті немає: костьол, синагога, православні — київського, московського патріархату, монастир бригіток, лютеранська кірха — я про такі й не чув ніколи. Деякі вражають зовнішнім виглядом, деякі — внутрішнім оздобленням, але це не та тема, що б мене дуже цікавила.

Замок. Ось це значно цікавіше. Він зберігся майже ідеально. Його зображено на двохсотгривневій купюрі. З його стін видно весь центр, шкода, що на саму вежу без екскурсійної групи не пускають — звідти-то вже, мабуть, все місто — як на долоні.

У замку — музей книги. Книжки XVI століття, береважно — духовні, старослов'янською (чи ні?) або польською мовами, деякі нагадують куб — такі товсті.

Кажуть, що колись підземними шляхами було сполучено все місто. Зараз пускають до підземелля костьолу — він недалеко від замку, але, хоч і була неділя — підземелля не працювало. Шкода, але буде привід повернутися. Крім того, через те, що була неділя, раніше закрився музей Волинської ікони і краєзнавчий музей.

Прогулявшись між усіма цими визначними місцями, пішли в місце, яке є в кожному обласному центрі — центральний парк. Ми в пострадянській Україні, тож, зазвичай, у таких парках є пострадянські атракціони. Покаталися — подосліджували рівняння Матьє на гойдалках, відцентрову силу на "Орбіті", промоделювали розподіл частинок за масами на "Вихорі", дослідили рух зв'язаних систем на "Клоуні".

Повернулися до Каті додому, після чого пішли кататися на роликах. Їхали на окраїну, тож добре роздивився "ознаки великого міста — висотки". Суцільні висотки.

Після цього провів Катю додому, посиділи на дорогу і я побрів на вокзал — уже знаючи дорогу, йшов так, неначе добре знаю це місто. Враження про місто було врятоване — сміття прибрали, фонтани запрацювали, мешканці міста заговорили українською. До речі, Луцьк мені дуже нагадує Хмельницький, от тільки у Хмельницькому подивитися ні на що.

До Києва теж весело добирався — у купе повзали таргани. Лежу вже, змучений за день, поруч їхали дівчата, одна торкає мене за плече — "У вас над головою тарган повзе". Піднімаю голову, дивлюся — справді повзе, зараза, ну і що? Я ж змучений — глянув, і знову в те ж положення — що я їх, у гуртожитку не бачив? Потім, правда, забив-таки його.

Через цих тарганів розговорилися. Дівчата теж звичними були — з гуртожитку, а от поряд їхала пара, яка вважала, що тарганів знищили мобільші телефони — як же вони були здивовані.

Щось заговорили про серіали, одна з дівчат заїкнулася, що дивиться "Теорію Великого вибуху". Обидві — теж із КНУ, спеціальність — щось пов'язане з туризмом, гуманітарії, одним словом. Питаю: "А як же приколи Шелдона? Ви знаєте, що таке корпускулярно-хвильовий дуалізм? А досліди з інтерференції електронів?" Не знають. Розповів їм, що таке ефект Доплера, розказав про Юрачківського. Пояснив, що таке радіація і мікровати. Відчув себе розумним, аж самому приємно стало, хоч якась користь від навчання. Сусідка зверху — жінка з Костополя, зранку теж розговорилися.

Одним словом, день пройшов прекрасно. Дякую, Катю.

Немає коментарів:

Дописати коментар